Перетворювач світу

 Чим величнішою є історична постать, тим запеклішим стає зіткнення  думок навколо її спадщини, наслідків її діяльності і зробленого нею. І, отже, тривають суперечки щодо того, з яким знаком (плюс або мінус) слід розцінювати справи такої людини.

Це повною мірою відноситься й до особистості Карла Маркса (05.05.1818-14.03.1883). Адже  йдеться про, можливо, найбільш  складну й найсуперечливішу особистість минулого Європи (і не тільки  її). Зроблене творцем «єдино правильного, всесильного» вчення (так навчали в СРСР) геть не вкладається у «прокрустове ложе» стандартних схем – прокльонів, ненависті чи, навпаки, бездумного звеличення або славослов’я. Про Маркса, діяча, який справив, схоже,  найбільший вплив на історію кінця ХІХ й всього ХХ століть; більший, аніж, для порівняння,   такі зірки Просвітництва, як Вольтер та Руссо (вплив ідей Просвітництва на самого Маркса – це окрема цікава тема), в чому його можна порівняти хіба що з Мартіном Лютером, який жив за 300 років до нього – отож, про Маркса слід говорити спокійно, об’єктивно, утримуючись від «дзвінких» обвинувачень на кшталт «тоталітарний ідеолог», «кривавий утопіст», «предтеча кошмарів ХХ століття»…

Спробуємо зробити це в дуже стислому вигляді.

Суперечність перша. Маркс мав усі підстави для нищівної критики сучасного йому капіталістичного суспільства ХІХ століття – суспільства страхітливих соціальних контрастів та суперечностей, духовної кризи та хворобливої одержимості наживою. Згадаймо його слова про те, що, відчуваючи можливість прибутку від 300 (і близько 500 відсотків) , «капітал ладен скоїти будь-який злочин, не зупиняючись навіть перед страхом шибениці». Це – суща правда. Маркс вбачав у цьому першопричину відчуження та приниження людини, висуваючи натомість гасло: «Вільний розвиток кожного є передумовою вільного розвитку всіх». Навряд чи справедливими є звинувачення Маркса в тому, що він зводив суспільство лише до задоволення  матеріальних потреб людей. Але соціальні виразки, які він бачив, були справді страшними.

Інша річ – який вихід пропонував тут Маркс. Він наполягав на скасуванні приватної власності (саме цілковитому скасуванні – не трансформації або реформуванні). А якраз цим шляхом, не шляхом скасування  по Марксу  приватної власності, яка і є невід’ємною складовою цивілізації,  пішла історія ХХ століття. Хоч заслуга мислителя  в інтелектуальному руйнуванні старої моделі капіталізму є безперечною .

І ще: його вчення про «диктатуру пролетаріату» та наступну революцію, справді тоталітарний конструкт, використаний Леніним, Сталіним, Мао та іншими ідеологами для обгрунтування масових репресій. Тут вина Маркса перед історією є величезною й безперечною.

Ще одна суперечність. Маркс цілком слушно писав у молоді роки (1845 рік), що «мета, яка потребує для свого досягнення неправедних засобів, не є праведною метою» (блискучі слова, вкрай актуальні завжди!). Але, розуміючи це, він водночас проголошував революції «локомотивами історії», а всю історію людських суспільств розглядав лише як «історію боротьби класів». Невже йому не спало на думку, що якби історія зводилася   тільки до боротьби класів – ніякий суспільний поступ був би апріорі неможливий (запитання важливе, проте дещо риторичне ). І невже цей великий мислитель не збагнув, що жодна (!) революція в історії людства не виправдала очікувань, що на неї покладали? Втім, це вже досвід ХХ століття, в якому пролили океани крові. І тут бачимо  величезну відповідальність Маркса.

Суперечностей у марксовому світогляді дуже багато. Одну з них помітив свого часу Герберт Уеллс, вдивляючись у марксів портрет: «Він проголошував себе захисником інтересів пролетаріату. Але подивіться на його бороду, пишну, доглянуту, причепурену, що потребувала буквально щоденної, копіткої праці. Це характерно для людини, яка дуже любить себе». А революціонер «з болота», як зараз часто йменують Росію, Міхаїл Бакунін, який добре знав Маркса й не сприймав його, відзначав ще одну малоприємну рису автора «Капітала» - абсолютну нетерпимість до інших поглядів. Чи не цю рису успадкував Владімір Ульянов (Ленін)?

Проте наголосимо: знати і читати Маркса вкрай потрібно! Зокрема, тому, що реформаторське (ліберальне) крило західної соціал-демократії, яке визнавало одним (не єдиним!) з джерел своєї ідеології, серед іншого, і твори Маркса, багато в чому перетворило капіталізм   зразка ХІХ століття на сучасне збалансоване (відносно) суспільство.

У Маркса знаходимо силу-силенну глибоких думок. Так, треба знову й знову вчитуватись у його книгу «Дипломатична історія Росії ХУІІІ століття», де міститься дуже багато жорстких висловлювань щодо імперської, агресивної політики Петра І, причому коріння цієї агресивності Маркс вбачає … у спадщині Орди! «Не на європейських просторах і традиціях, а на рабських традиціях Орди склалась ця держава», - стверджував Маркс, наводячи безліч прикладів цього. Недарма за Сталіна ця праця Маркса була категорично заборонена, оголошена «плодом ненависті автора до Росії». За її читання потрапляли до таборів.

  *           *             *  

«Філософи досі лише пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб перетворити його», - писав 25-річний Маркс. І цій  місії він присвятив життя, яке уявляв як боротьбу (знаменита відповідь на анкету дочок). Маркса можна ненавидіти, говорити про «провал» його ідей, але важко заперечувати, що своїми зусиллями він багато в чому перетворив світ.

Ігор Сюндюков